91057, г.Луганск
кв. Солнечный, 2/82
написать нам

Практика, документы

О взыскании суммы долга по договору займа

Горрайонный суд Луганской области в своем постановлении отказал истцу в удовлетворении иска о взыскании суммы долга по договору займа, взыскании морального вреда, судебных расходов и расходов на получение юридической помощи.

Истец не согласилась с решением суда, считала его необоснованным и который нарушает ее права. Адвокатами нашей конторы была ей предоставлена юридическая консультация и помощь в составлении апелляционной жалобы, с которой истец обратилась в Апелляционный суд.

Апелляционный суд оценив доводы, изложенные в апелляционной жалобе, пришел к выводу, что в решении суда первой инстанции имеются несоответствия выводов суда обстоятельствам дела и удовлетворил апелляционную жалобу истца, взыскав с ответчицы суму долга по договору займа, понесенные судебные расходы и расходы на правовую помощь.

Таким образом нарушенные права истицы были восстановлены с помощью адвокатов нашей конторы.

 

Справа № 2-520/07

Р І Ш Е Н Н Я
іменем України

17 серпня 2007 р.  міськрайонний суд Луганської області
в складі:  
головуючого судді:
при секретарях:
ОСОБА_1
ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ТОВ про стягнення суми боргу за договором позики та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, в обґрунтування якого суду пояснила, що 10.07.2009 року вона уклала з відповідачкою по справі ОСОБА_5 договір позики на суму 23200 доларів США, які та зобов'язалась повернути до 31.12.2004 року. Частину грошей, еквівалентну сумі 17500 доларів США відповідачка виплатила позивачці у добровільному порядку, таким чином сума боргу, не повернута відповідачкою становить 23200-17500=5700 доларів США, що, відповідно до довідки, виданої відділенням ощадного банку України, еквівалентно 93275 грн. України. Вказану суму позивачка і просить стягнути з відповідача на свою користь.

Уточнивши у судовому засіданні свої первинні позовні вимоги, позивач ОСОБА_4 просила суд стягнути з ОСОБА_5 на свою користь 93275 грн. за договором позики від 10.05.2004 року, 25000 грн. моральної шкоди за несвоєчасне повернення боргу за договором позики, 975.32 грн. у рахунок компенсації сплаченого при зверненні до суду державного мита та 2000 грн. у рахунок компенсації витрат на отримання юридичної допомоги. В обґрунтування вимог щодо стягнення суми боргу за договором позики дала суду пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Крім цього, позивачка вказала, що ухиленням відповідачки ОСОБА_5 від виконання своїх обов'язків з повернення крупної грошової суми, їй спричинена моральна шкода, яка полягає у хвилюваннях за своє майно, порушенням умов її життя внаслідок необхідності з'являтися до суду, у погіршенні стану здоров'я, спричиненому хвилюванням. Спричинену їй моральну шкоду позивачка оцінює у 25000 грн. і також просить стягнути їх з ОСОБА_5 на свою користь, поклавши на неї судові витрати, а саме – 972,35 грн. сплаченого при зверненні до суду державного мита та 2000 грн. витрат на отримання юридичної допомоги.

Представник позивача ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав заявлені вимоги ОСОБА_4 у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_7 у судовому засіданні позов не визнала, пояснила, що позивачка уклала договір позики не з фізичною особою - ОСОБА_5, а з юридичною особою – ТОВ, головою якої на час укладення договору позики була ОСОБА_5, що підтверджено формою договору, який був укладений на фірмовому бланку юридичної особи ТОВ, завірений печаткою цього підприємства. Тому представник вважає необґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення суми боргу саме з ОСОБА_5, як фізичної особи.

Представник ТОВ - ліквідатор підприємства ОСОБА_8 у судове засідання не з'явився; про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

Враховуючи думку сторін, суд вирішив можливим розглянути справу у відсутності представника ТОВ.

Вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає заявлені ОСОБА_4 вимоги до ОСОБА_5 не обґрунтованими з наступних підстав.

У ст.. 1046 ЦК України вказано, що за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошей. У підтвердження укладення договору позики може бути надана розписка позичальника або інший документ, який засвідчує передачі грошової суми. У ч.1 ст.1049 ЦК України зазначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю грошові кошти в тій же сумі, яку позичав, у строк, встановлений договором.

Із договору позики від 10.07.2004 року, яким позивачка обґрунтовує свої позовні вимоги щодо стягнення 93275 грн, видно, що в графі реквізити «Позичальника», крім підпису ОСОБА_5, поставлена печать ТОВ. Тобто із зазначеного договору вбачається, що ОСОБА_4 уклала його з юридичною особо. – ТОВ в особі генерального директора ОСОБА_5.

Перебування ОСОБА_5 на час укладення договору позики на посаді генерального директора ТОВ підтверджено наказом 17 від 29.07.2003 року, відповідно до якого ОСОБА_5 призначена на посаду з 30.07.2003 року, контрактом 12 від 30.07.2003 року, уставом ТОВ, відповідно до п.1.1 є засновником вказаної юридичної особи.

Таким чином суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 у 2003-2004 роках перебувала на посаді генерального директора ТОВ та могла укласти договір позики від імені юридичної особи, яку очолювала.

Із заяви ОСОБА_4, доданої до матеріалів справи вбачається, що вона 10.08.2005 року зверталася до учасників зборів засновників ТОВ із проханням оказати їй фінансову допомогу в сумі 18000 грн. Вказана фінансова допомога ОСОБА_4 оказана, про що свідчить протокол зборів засновників ТОВ №2 від 10.08.2005 р. та договір позики, укладений між ТОВ в особі генерального директора ОСОБА_9 та ОСОБА_4. зазначений договір укладений між позивачкою та юридичною особою ТОВ, оформлений на такому ж бланку, як і договір позики від 10.07.2004 року, та також завірений печаткою юридичної особи. Згідно з платіжним дорученням 17 від10.08.2005 року, ОСОБА_4 отримала надану їй фінансову допомогу саме від ТОВ, а не від особисто ОСОБА_9, який підписував договір позики.

На підставі наведеного суд изнає безпідставними твердження позивачки про те, що вона не мала ніяких фінансових справ з юридичною особою ТОВ, а справи вела тільки з фізичними особами.

Враховуючи наведене, суд також визнає безпідставними пояснення свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, про те, що ОСОБА_5 брала гроші для власних потреб, оскільки вони базуються на твердженнях ОСОБА_4, та суперечать фактичним обставинам, встановленим по справі. Крім того, ні позивачка, ні свідки не заперечують, що договір позики від 10.07.2004 року був укладений за місцем знаходження юридичної особи – офісу ТОВ в службовому кабінеті генерального директора вказаної юридичної особи та в робочий час.

За таких обставин суд вважає, що договір позики 10.07.2001 року був укладений між ОСОБА_4 та ТОВ в особі ОСОБА_5, і належним відповідачем по справі є саме юридична особа ТОВ.

Оскільки позивачка та її представник категорично наполягають на стягненні суми боргу саме з ОСОБА_5, як фізичної особи, суд вважає необхідним відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позову до ОСОБА_5 щодо стягнення суми боргу за договором позики – за необґрунтованістю вимог.

Розглядаючи позов в частині стягнення суми моральної шкоди суд встановив, що чинним законодавством України не передбачено відшкодування моральної шкоди за договором грошової позики, тому суд вважає необхідним відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди в сумі 25000грн. – за необґрунтованістю вимог.

Відповідно до ст..88 ЦПК України, суд також вважає необхідним відмовити Кузнецовій 4 у частині позову щодо стягнення з ОСОБА_5 понесених нею судових витрат в сумі 2972,35 грн.,

Керуючись ст..ст. 10, 11, 62, 212-215 ЦПК України, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

ОСОБА_4 у задоволенні позову до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу за договором позики в розмірі 93275 грн., стягнення моральної шкоди в розмірі 25000 грн., держмита в розмірі 975.35 грн., та витрат на отримання юридичної допомоги в сумі 2000 грн. – відмовити за необґрунтованістю.

На рішення може бути подана заява до апеляційного суду Луганської області про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення, та подана апеляційна скарга протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, через міськрайонний суд.

 

 

 

Судовій колегії палати у цивільних справах
Апеляційного суду Луганської області

ОСОБА_1, прож. АДРЕСА_1 тел._______
представники ОСОБА_2, АДРЕСА_2,
ОСОБА_3, АДРЕСА_2, тел. ______,
на рішення міськрайонного суду Луганської області від 17 серпня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, прож. за адресою: АДРЕСА_3, засобів зв'язку немає, представник ОСОБА_5, АДРЕСА_4,
ТОВ, АДРЕСА_5,
ліквідатор ОСОБА_6, АДРЕСА_6 тел. ______
про стягнення суми боргу за договором позики та відшкодування моральної шкоди

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

Вказаним рішенням суд відмовив мені у задоволенні позову до ОСОБА_4, про стягнення суми боргу за договором позики в розмірі 93275 грн. і стягнення компенсації моральної шкоди в розмірі 25000грн., держмита в сумі 972грн. 35коп., та витрат на отримання юридичної допомоги в сумі 2000грн. за необґрунтованістю вимог.

Вважаю, що суд ухвалив незаконне й необґрунтоване рішення, оскільки обставини, які суд вважав доведеними не є такими, висновки суду, викладені у рішенні, суперечать фактичним обставинам справи і спростовуються доказами у справі. Ухвалюючи рішення, суд не дав оцінку всім доказам у справі, також суд допустив порушення норм процесуального права.

Вказані порушення в силу вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду.

У рішенні суд дійшов висновку, що із договору позики від 10.07.2004 року вбачається, що ОСОБА_1 уклала договір з ТОВ в особі генерального директора ОСОБА_4 і

На підтвердження цього висновку суд вказав, що в графі реквізити Позичальника крім підпису ОСОБА_4 поставлена печать ТОВ і тому суд вважає, що договір позики був укладений саме з ТОВ, а не з ОСОБА_4.

Цей висновок суду є необґрунтованим, він суперечить фактичним обставинам справи і спростовується доказами у справі, суд дав неправильну оцінку договору позики від 10.07.2004 р.

У судовому засіданні однозначно встановлено, що гроші в сумі еквівалентній 23200 доларів США ОСОБА_1 позичила саме фізичній особі ОСОБА_4, яка взяла ці гроші на особисті потреби, а не ТОВ.

Ці обставини підтверджуються поясненнями позивачки в судовому засіданні, а також поясненнями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, які в судовому засіданні 25.04.2006р. пояснили суду, що були присутні у кабінеті ОСОБА_4 коли та пояснювала ОСОБА_1, що бере гроші для особистих потреб. Також вони пояснили суду, що ОСОБА_1 пропонувала ОСОБА_4 оформити у нотаріуса розписку про позику грошей, але та відмовилася і написала, що позичає у ОСОБА_1 гроші на бланку договору позики, завіривши ОСОБА_1, що це, по суті, та ж сама розписка, також відповідно до пояснень вказаних свідків, ОСОБА_4 поставила на бланк договору печать ТОВ, завіривши ОСОБА_1, що так буде надійніше.

Також в судовому засіданні поясненнями позивачки і вказаних свідків встановлено, що гроші у ОСОБА_1 взяла особисто ОСОБА_4, ОСОБА_1 не здавала ці гроші у бухгалтерію ТОВ по приходному касовому ордеру, не перераховувала їх через банк на рахунок ТОВ.

У судовому засіданні 25.12.2006р. ліквідатор ТОВ позов не визнала, пояснила, що підприємство не укладало договір позики від 10.07.2004р. з ОСОБА_1 договір позики від 10.07.2004р. між ОСОБА_1 і ТОВ на підприємстві не зареєстрований, бухгалтерських документів про поступлення грошей від ОСОБА_1 на ТОВ немає, ці гроші не були зараховані на баланс підприємства, у підприємства немає дебіторської заборгованості перед ОСОБА_1.

Отже ОСОБА_1 не укладала договір позики з ТОВ, а уклала його з фізичною особою ОСОБА_4.

Таким чином, повністю доведено, що гроші в сумі еквівалентній 23200 доларів США ОСОБА_1 позичила саме фізичній особі ОСОБА_4, не юридичній особі ТОВ, директором якого була ОСОБА_4.

Сам факт того, що гроші не були зараховані на баланс підприємства і по бухгалтерському обліку відсутня дебіторська заборгованість підприємства перед ОСОБА_1, говорить про те, що підприємство не укладало з ОСОБА_1 договір позики, підприємство не брало грошей у ОСОБА_1, в касу підприємства вона їх не здавала.

Факт наявності печаті підприємства на бланку підприємства не є підставою вважати фактом надходження грошей на підприємство, це суперечить правилам бухгалтерського обліку.

Суд не дав оцінку вказаним обставинам і доказам у справі, чим порушив вимоги п. 6 Постанови Пленуму ВСУ № 11 від 29.12.1976р. з подальшими змінами «Про судове рішення» про те, що суд, ухвалюючи рішення, повинний дати оцінку вісім доказам у справі. Суд взагалі не вказав у рішенні пояснення ліквідатора ТОВ і не дав їм оцінку, що є неприпустимим.

Також суд дав неправильну оцінку договору позики від. 10.07.2004р. вказавши у рішенні, що в графі реквізити Позичальника крім підпису ОСОБА_4 поставлена печать ТОВ.

У вказаному договорі вказано (мовою оригінала): «ОСОБА_1, именуемая в дальнейшем «Заимодавец» в лице директора ОСОБА_4...» графа «Заемщик» договору є пустою, в ній не вказано, що позичальником за цим договором є ТОВ. За договором позики суттєвою умовою є те, хто є позичальником за договором. ТОВ не вказано у договорі як позичальник. В реквізитах сторін також не вказано, що позичальником є ТОВ, не наведені його реквізити, а в реквізитах вказана як позичальник ОСОБА_4.

Отже вказаним договором, тим, як він заповнений, цовністю підтверджуються пояснення позивачки і вказаних вище свідків, що гроші у ОСОБА_1 позичила саме ОСОБА_4 як фізична особа. Те, що на договорі стоїть печать ТОВ, не свідчить, що договір укладений саме з цим підприємством і що підприємство отримало гроші від ОСОБА_1.

ОСОБА_4 була генеральним директором ТОВ і мала змогу розпоряджатися печаттю на свій розсуд і могла поставити її на будь-який документ, в тому числі на той, на який не мала права ставити печать підприємства, в даному випадку, на ^говір позики, який уклала для отримання грошей саме для себе , а не для підприємства.

Таким чином, у суду не було ніяких підстав вважати, що гроші ОСОБА_1 позичила ТОВ, цей висновок суду є необґрунтованим, він суперечить фактичним обставинам справи і спростовується наведеними вище доказами. Суд не навів у рішенні ніяких доказів на підтвердження цього висновку, бо їх немає і не може бути.

Також, суд, у порушення вимог п.6 вказаної Постанови Пленуму ВСУ, не дав у рішенні оцінки поясненням ОСОБА_1, що ОСОБА_4 особисто, а не ТОВ частково повернула їй борг в сумі еквівалентній 5700 доларів США, чим визнала факт позики грошей нею особисто, а не від імені підприємства. Саме тому ОСОБА_1 заявила в суді вимоги про стягнення з ОСОБА_4 боргу в сумі 93275 грн., що складає суму боргу 23200 доларів США за вирахуванням повернутої суми боргу 5700доларів США, як це було встановлено в судовому засіданні.

Суд не навів у рішенні, доказів, які спростовують вказані обставини, отже його висновок що гроші ОСОБА_1 позичила є ТОВ є необґрунтованим.

У основу рішення суд поклав пояснення представника відповідача, чим порушив вимоги ст. ст. 5, 10 ЩІК України, про рівність і змагальність сторін.

Вважаю, що у суду не було підстав брати до уваги пояснення представника відповідача, оскільки вона неодноразово у судових засіданнях поясняла, що не бачила ОСОБА_4 і та особисто їй не повідомляла обставини справи. Такі ж пояснення давала суду попередній представник відповідачки ОСОБА_9. За таких обставин, вважаю, суд повинний був критично оцінювати пояснення представників відповідача ОСОБА_4.

У рішенні суд вказав, що ОСОБА_4 була призначена на посаду генерального директора ТОВ і тому могла укласти договір від імені юридичної особи.

Цей висновок суду є необґрунтованим і незаконним.

Відповідно до ст. 60 ЩІК України доказування у справі не може ґрунтуватися на припущеннях, отже суд, припустивши, що ОСОБА_4 могла укласти вказаний договір, порушив вимоги вказаної норми процесуального права. До того ж суд не навів у рішенні доказів, що ОСОБА_4 уклала цей договір саме від імені підприємства, навіть, якщо вона могла це зробити.

Також у рішенні суд вказав, що із заяви ОСОБА_1, доданої до матеріалів справи, вбачається, що ОСОБА_1 зверталась до засновників ТОВ з проханням надати їй грошову допомогу в сумі 18000грн. і вказана допомога була їй надана, про що був укладений договір позики від 10.08.2005 року на такому ж бланку між ОСОБА_1 і ТОВ в особі ген. директора ОСОБА_10. Як і договір позики від 10.07.2004 р. і цей договір також завірений печаттю ТОВ і фінансову допомогу ОСОБА_1 отримала за платіжним дорученням від ТОВ, а не особисто від ОСОБА_10.

На підставі викладеного, суд вказав, що визнає безпідставними твердження позивачки, що вона не мала фінансових справ з ТОВ, а тільки з фізичними особами.

Цей висновок суду є необґрунтованим, він суперечить фактичним обставинам справи і спростовується доказами у справі.

Так, у судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила, що коли вона звернулася до ОСОБА_4 з вимогою про повернення боргу, вона їй пояснила, що не має грошей, щоб повернути борг, але, оскільки вона є співзасновником ТОВ, то може домовитися, щоб ТОВ надало ОСОБА_1 грошову допомогу в сумі-48090грн, а ОСОБА_4 будучі співзасновником підприємства, пізніше погасить цей борг перед ТОВ і таким чином частково поверне ОСОБА_1 борг, тому ОСОБА_1 і погодилася на такий варіант розрахунків і уклала вже з ТОВ договір позики від 10.08.2005р., за яким вона вже є позичальником.

Саме заявою ОСОБА_1 з проханням про надання фінансової допомоги і договором позики між ОСОБА_1 і ТОВ від 10.08.2005 року, на які послався суд, підтверджуються пояснення ОСОБА_1, що таким чином ОСОБА_4 обіцяла з нею розрахуватися.

Той факт, що для отримання 18000грн. ОСОБА_1 змушена була написати заяву про надання їй грошової допомоги на ТОВ, а не отримала їх на підставі договору позики від 10.07.2004р. говорить про те, що ОСОБА_1 не була кредитором ТОВ відповідно до договору позики від 10.07.2004р. Якщо б це було так, як вказав у рішенні суд, то ОСОБА_1 для отримання грошей від ТОВ в сумі, достатньої для погашення боргу, в тому числі і частини боргу7 в сумі 18000грн., не потрібно було б писати заяву про надання фінансової допомоги, а просто звернутися на підприємство з вимогою повернути їй борг і отримати гроші за видатковим касовим ордером.

ОСОБА_1 ніколи не була ані засновником, ані робітником ТОВ, вона стороння людина для цього підприємства, тому незрозуміло, чому вона, стороння людина, звернулася з проханням про надання грошової допомоги саме до ТОВ, до я кого не має ніякого відношення а не до іншого, до банку і незрозуміло, чому ТОВ надало їй, сторонній людині таку грошову допомогу.

Отже вказаними фактичними обставинами повністю підтверджуються пояснення ОСОБА_1, що договір позики між нею і ТОВ на 18000грн. від 10.08.2005р. був укладений з пропозиції ОСОБА_4.

Суд дав неправильну оцінку наведеним фактичним обставинам, вказаному договору, оцінив його окремо від пояснень ОСОБА_1, і дійшов необґрунтованого висновку про те, що договір позики від 10.07.2004р. був укладений між ОСОБА_1 і ТОВ, чим порушив вимоги ст. 212 ЦПК України, що суд зобов'язаний оцінювати докази у справі у їх взаємозв'язку і сукупності. Суд всупереч вказаним вимогам процесуального права, постановив рішення на вибірково досліджених доказах, вибравши зі всієї маси доказів тільки ті, які можна трактувати на користь відповідачки ОСОБА_4 і не дав оцінки всім доказам у їх сукупності, також суд не навів у рішенні мотивів з яких він прийняв до уваги одні і не прийняв інші докази.

Отже висновки суду суперечать фактичним обставинам справи і спростовуються ними.

Також необґрунтованим є висновок суду, що він визнає безпідставними твердження позивачки, що вона не мала фінансових справ з ТОВ, а тільки з фізичними особами.

ОСОБА_1 не заявляла суду, що вона не мала фінансових справ з ТОВ, а тільки з фізичними особами, напроти, вона пояснила, що договір позики від 10.08.2005року на 18000грн. вона уклала саме з ТОВ, оскільки її так зробити просила сама ОСОБА_4, обіцявши так погасити частину боргу. Отже цей висновок суду також є необґрунтованим.

Також суд у рішенні вказав, що визнає безпідставними пояснення свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, що ОСОБА_4 брала гроші для власних потреб, оскільки вони базуються на твердженнях ОСОБА_1 і суперечать фактичним обставинам справи. Крім того, суд в рішенні вказав, що позивачка і свідки не заперечують, що договір позики від 10.07.2004 року був укладений за місцем знаходження ТОВ, в службовому кабінеті ОСОБА_4 та в робочій час.

Це твердження суду є необґрунтованим, воно суперечить фактичним обставинам справи і спростовується доказами у справі.

Свідка ОСОБА_7 в судовому засіданні ніколи не було, отже такий свідок не міг давати суду пояснення і вони не можуть бути покладені в основу рішення.

Також необґрунтовано суд вказав, що пояснення наведених свідків базуються на поясненнях ОСОБА_1. Це твердження суперечить фактичним обставинам справи, встановленим у судовому засіданні.

Свідки ОСОБА_8 і ОСОБА_7 були присутні під час розмови ОСОБА_4 і ОСОБА_1, чули їх домовленість, бачили як заповнявся бланк договору, передавалися гроші саме ОСОБА_4, а не вносились в касу підприємства, отже вони безпосередньо сприймали обставини справи, і їх пояснення не базуються на поясненнях ОСОБА_1. Також пояснення цих свідків не суперечать жодним фактичним обставинам справи, суд не навів у рішенні фактичних обставин, яким би суперечили їх пояснення, отже вказаний висновок суду є необґрунтованим і надуманим.

За таких обставин у суду не було жодних підстав не брати до уваги пояснення вказаних свідків, адже вони не тільки ніяк не спростовані в суді, а й повністю согласуються з другими доказами у справі.

Крім того, те, що договір позики від 10.07.2004р. був укладений в місці знаходження ТОВ, в службовому кабінеті ОСОБА_4 та в робочій час не може підтверджувати те, що договір укладений саме з ТОВ, місце укладення договору, відповідно до діючого законодавства, не має значення для визначення осіб, які уклали договір. Суд не навів у рішенні норми закону, які б передбачали, що договір є укладений з тією особою, на території якої він підписаний, таких норм закону немає.

Також, суд у порушення вимог ст.ст. 212, 213 ЦПК України, що суд зобов'язаний дослідити всі докази у справі і дати їм оцінку, суд не вказав у рішенні і не дав оцінку поясненням свідка ОСОБА_11, пояснення якої повністю підтверджують пояснення ОСОБА_1 і других свідків і самі підтверджуються доказами у справі.

Суд необґрунтовано дійшов у рішенні висновку, що належним відповідачем у справі є ТОВ, бо договір позики від 10.07.2004р. був укладений між ОСОБА_1 і ТОВ.

Цей висновок суду, як і інші, є необґрунтованим і спростовується наведеними вище доказами у справі, які однозначно свідчать, що договір позики від 10.07.2004р. був укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_4, як фізичною особою, а не з ТОВ, отже єдиним належним відповідачем у справі є ОСОБА_4.

За таких обставин, вважаю, суд повинний був задовольнити мій позов повністю, стягнувши з ОСОБА_4 суму боргу і компенсацію моральної шкоди.

Таким чином, суд ухвалив незаконне і необґрунтоване рішення, оскільки обставини, які суд вважав доведеними не є такими, висновки суду, викладені у рішенні суперечать фактичним обставинам справи і спростовуються доказами у справі, ухвалюючи рішення суд не дав оцінку всім доказам у справі, також суд допустив порушення норм процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 291, 292, 293, 294, 307, 309 ЦПК України,

ПРОШУ:

1. Скасувати рішення міськрайонного суду Луганської області від 17.08.2007р. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ТОВ про стягнення суми боргу за договором позики і відшкодування моральної шкоди і ухвалити нове рішення, яким задовольнити мої позовні вимоги повністю.

Додаток: копії апеляційної скарги, квитанції про сплату держмита та збору на ІТЗ.

2007р. ОСОБА_1

 

 

 

Справа № 12-6789/07р. Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА
Доповідач ОСОБА_1

 

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

03 листопада 2007 року  м.Луганськ

Колегія колегія суддів Палат из цивільних справ Апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого:
членів суду:
при секретарі:
ОСОБА_1
ОСОБА_2, ОСОБА_3
ОСОБА_4
   
розглянувши у відкритому
судовому засіданні справу
 
за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ВАТ
про стягнення суми боргу
за договором позики,
   
за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення міськрайоного суду
Луганської області від 17 серпня 2007 року,
   
За участю позивачки ОСОБА_5,
її представника ОСОБА_7,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про стягнення з відповідача ОСОБА_4 на її користь неповернутої частини суми боргу за договором позики у розмірі 93275 грн., що еквівалентно 17500 доларів США, 25000 грн. на відшкодування спричиненої моральної шкоди, та понесених судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 ставиться питання про скасування рішення та постановлення нового рішення про задоволення її позовних вимог з мотивів неповного дослідження судом обставин справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, місцевий суд суд виходтв із того, що ОСОБА_4 позичила у позивачки спірну суму грошей в інтересах ТОВ, а тому відповідачка не є належним відповідачем.

Однак із таким висновком суду не можна погодитись.

Відповідно до статей 153, 374 ЦК 1963 року, під час дії якого виникли спірні правовідносини, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів данного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно досягнути згоди.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Статтею 375 цього Кодексу встановлено, що договір позики на суму понад п'ятдесят карбованців повинен бути укладений у письмовій формі.

За обставинами справи 10.07.2004 року ОСОБА_4 позичила у ОСОБА_5 23200 доларів США із умовою повернення боргу 31.12.2004 року.

Суду не представлено доказів того, що відповідачка діяла в інтересах ТОВ, посадовою особою якого вона була, оскільки вказані кошти на адресу підприємства не надходили. Зміст складеної нею власноручно розписки свідчить про те, що позичальником булла саме ОСОБА_4.

Позивачка твердить про часткове погашення боргу, а тому тягненню із ОСОБА_4 підлягає залишок у сумі 93275 грн., що еквівалентно 17500 доларів США.

Понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню із відповідача на її користь відповідно до положення статті 88 ЦПК.

Як визначено статтею 309 ЦПК, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі наведенного апеляційний суд вважає необхідним постановити в цій частині новее рішення про задоволення позовних вимог.

Чиним законодавством та умовами договору не передбачено відшкодування моральної шкоди за наведених правовідносин, а тому зазначена частина позовних вимог не підлягає задоволенню.

Керуючись статями 307, 308, 309 ЦПК України, колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Луганської області, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення міськрайонного суду Луганської області від 17 серпня 2007 року в частині відмови в стягненні суми боргу за договором позики та понесених судових витрат.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 93275 грн. в рахунок погашення суми боргу за договором позики та понесені судові витрати: 975.32 грн. – державне мито та 2000 грн. – витрати на правову допомогу.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає чинності негайно та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двох місяців.

© Если источник не указан, то авторское право принадлежит сайту advokat-ua.org, прямая ссылка на который обязательна при копировании или использовании любых его материалов

Вернуться к списку публикаций