91057, г.Луганск
кв. Солнечный, 2/82
написать нам

Практика, документы

Защита от посягательств на свои жилищные права

ЛИЦО_1 обратилась с иском в горрайонный суд, в котором просит признать ЛИЦО_2 таким, что утратил право пользования жилым помещением.

ЛИЦО_2 обратился за правовой помощью в нашу контору. Адвокаты конторы предоставили ему юридическую консультацию и помощь в составлении возражения на исковое заявление.

После чего ЛИЦО_2 подал в суд возражение на исковое заявление ЛИЦО_1.

Суд первой инстанции оценив доводы, изложенные в исковом заявлении ЛИЦО_1 и в возражениях на него, поданных ЛИЦОМ_2, исследовав все обстоятельства по делу, вынес решение, в котором отказал в удовлетворении иска ЛИЦО_1.

ЛИЦО_1, не согласившись с решением суда первой инстанции, подало апелляционную жалобу на решение горрайонного суда в Апелляционный суд Луганской области. Адвокаты нашей конторы по обращению ЛИЦА_2 подготовили возражения на апелляционную жалобу ЛИЦА_1.

Апелляционный суд проанализировав апелляционную жалобу и возражения на апелляционную жалобу, исследовав и оценив все доказательства по делу, отклонил апелляционную жалобу ЛИЦО_1 и оставил решение суда первой инстанции без изменений.

Таким образом, ЛИЦО_2 с помощью адвокатов нашей конторы защитило от посягательств свои жилищные права.

 

 

 

Міськрайонний суд
Луганської області

Позивач: ОСОБА_1,
прописана за адресою:
АДРЕСА_1,
п/і 91000,

Відповідач: ОСОБА_2
прписаний за адресою:
АДРЕСА_1,
п/і 91000

Третя особа: міська рада Луганської області
АДРЕСА_2

Позовна заява
про визнання особи такою, що втратила
право користування житлом

з 1996 року по 28.03.2008 року я, ОСОБА_1 перебувала у шлюбі із ОСОБА_2.

28.03.2008 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був розірваний.

Одразу після розірвання шлюбу ОСОБА_2 у встановленому порядку виселився (тобто з'їхав) з належної ОСОБА_1 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно Акту обстеження від 07.07.2011 року, який був складений міською радою Луганської області, було встановлено, що ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 не мешкає, починаючи з 2008 року та по теперішній час.

Відповідно до ч.2 ст.72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поділили у добровільному порядку.

Відповідно до ст..72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно до ч.2 ст.405 Цивільного Кодексу України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сімї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст..72 ЖК України, ст..ст. 118-120 ЦПК України,

ПРОШУ:

1. прийняти даний позов до провадження.

2. визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням розташованим за адресою: АДРЕСА_1.

Додатки у трьох копіях, один для суду, другий для відповідача, а третій для третьої особи:

1. паспорт та ідентифікаційний код Позивача:

2. Рішення про розірвання шлюбу:

3. Договір купівлі-продажу на квартиру:

4. Технічний паспорт на квартиру:

5. Довідка № 54 від 15.03.2011 року

6. Акт обстеження від 07.07.2011 року:

7. Докази сплати державного мита та витрат на інформаційне забезпечення розгляду справи.

_________2011р. ОСОБА_1

 

 

 

 

До міськрайонного суду
Луганської області

Адвоката ОСОБА_3,
що проживає за адресою:
АДРЕСА_1,
п/і 91000, в інтересах
ОСОБА_2,
зареєстрованого за адресою:
АДРЕСА_2,
п/і 91000

ЗАПЕРЕЧЕННЯ

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням розташованим за адресою: АДРЕСА_3.

Вважаю, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки вони є необґрунтованими, суперечать фактичним обставинам справи, вимогам закону, та не підтверджуються доказами по справі.

Так, позивачка у позовній заяві просить визнати мене таким, що втратив право користування зазначеною квартирою на підставі ст. 72 ЖК України та ч. 2 ст. 405 ЦК України у зв'язку з тим, що я з 2008 року та по теперішній час не мешкав у цій квартирі.

Вважаю, що ця вимога позивачки на підставі зазначених норм незаконна, оскільки ст.ст. 71, 72 ЖК України не регулюють правовідносини користування жилим приміщенням у будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності, ці норми регулюють користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду (це глава 2 ЖК України), а спірна квартира не належить до державного чи громадського житлового фонду, оскільки вона була куплена 15.03.1999 року подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період їх шлюбу, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири та рішенням міськрайонного суду Луганської області від 28.03.2008 року про розірвання шлюбу.

Таким чином, ця квартира відповідно до ст. 4 ЖК України належить до приватного житлового фонду, та в даному випадку виниклі правовідносини регулюються не нормами, які містяться у главі 2 ЖК України, як це безпідставно зазначає позивач у своєму позові, а главою 6 ЖК України – користування жилими приміщеннями у будинках (квартирах) приватного житлового фонду, а в цій главі немає норм, які б передбачали порядок визнання особою такою, що втратила право користування жилим приміщенням у зв'язку з її відсутністю її у житловому приміщенні.

З наведеного слідкує, що відповідно до норм Житлового кодексу України ОСОБА_2 взагалі неможна визнати таким, що втратив право користування цією квартирою, оскільки вона належить до приватного житлового фонду, тому вимога позивачки безпідставна та суперечить вимогам закону, а саме ст.ст. 4, 5, 71, 72, 150 ЖК України.

Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок, квартиру мають право розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, здавати в оренду, обмінювати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Вказана квартиру в силу вимог ст. 60 Сімейного кодексу України, ст. 368 Цивільного кодексу України, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1, та ОСОБА_2 в силу вимог ст. 372 ЦК України, ст. 70 СК України, ОСОБА_2 є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_3, та позивачка є власницею 1/2 частки цієї ж квартири.

Таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, як співвласники цієї квартири, мають право спільно користуватися, володіти та розпоряджатися цією квартирою на протязі невизначеного строку, та ОСОБА_2 має право проживати в цій квартирі та бути в неї зареєстрованим так само, як і ОСОБА_1.

Посилання позивачки на ч. 2 ст. 405 ЦК України також безпідставне, оскільки ця норма стосується правовідносин з приводу користування чужим майном, ця норма міститься у главі 32 ЦК України «Право користування чужим майном». З цього слідкує, що в даному випадку ця норма також не підлягає застосуванню, оскільки зазначена квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1, та не є чужим майном ОСОБА_2, т.я. йому в силу ст.ст. 60, 70 СК України, ст. 368 ЦКУкраїни належить ? цієї квартири, отже, посилання позивача на цю норму також безпідставне.

На підставі викладеного, вважаю, що вимога позивачки про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, безпідставна, суперечить вимогам закону, та взагалі не може бути задоволена, оскільки ця квартира не знаходиться у державному чи громадському житловому фонді, вона належить до приватного житлового фонду, оскільки в силу вимог зазначених норм закону належить колишньому подружжю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі спільній сумісній власності.

___________ 2011 р. адвокат
ОСОБА_3

 

 

 

Справа2-1234/11

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2011

Міськрайонний суд Луганської області в складі головуючого – судді ОСОБА_4, при секретарі ОСОБА_5, за участю представника позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, з участю третьої особи міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом, в обґрунтування якого вказала, що вона перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 1995 року по 28.03.2008 року. Шлюб було розірвано. Відповідач після розірвання шлюбу виїхав з квартири, де проживала родина, та забрав свої речі. Посилаючись на ст..72 ЖК України та ч.2 ст.405 ЦК України, позивач просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування квартирою: АДРЕСА_1.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, нотаріально посвідченою довіреністю свої інтереси доручила представляти своєму представнику ОСОБА_3.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені вимоги у повному обсязі. Пояснив, що квартира належить позивачу на праві власності, придбана в період зареєстрованого з відповідачем шлюбу, але оскільки після розірвання шлюбу сторін пройшло більше ніж три роки, відповідач втратив право претендувати на ? частину квартири. Вказав, що відповідач не проживає за місцем реєстрації з 2008 року, у зв'язку з чим вважає, що відповідач має бути позбавлений права користування квартирою: АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заявлений позов не визнав у повному обсязі. Суду поясни, що квартира: АДРЕСА_1, була придбана сторонами під час перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти сім'ї, тому є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Після розірвання шлюбу він дійсно виїхав із квартири за домовленістю сторін, оскільки жити в одному приміщенні з позивачем не міг, між ними виникали постійні суперечки, що негайно відображувалось на психологічному стані їх дитини, але від квартири він не відмовлявся, оскільки іншого житла не має. Крім того, для забезпечення утримання дитини та квартири, він був змушений виїжджати на заробітки Москву, звідки присилав позивачу кошти на утримання дочки, оплату комунальних послуг та поточні потреби по ремонту квартири. В теперішній час він не має можливості проживати за місцем реєстрації, оскільки позивач вказану квартиру здала іншим особам в оренду.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі. Вказав, що позивач безпідставно посилається на ст.. 71,72 ЖК України, оскільки вказані правові норми регулюють користування житлом, що перебуває в комунальній власності, тоді як квартира АДРЕСА_1 є об'єктом приватної власності. Крім того, вказана квартира придбана сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, тобто є об'єктом права спільної сумісної власності сторін незалежно від того, на кого із сторін вона оформлена.

Представник третьої особи міської ради надав суду заяву, у якій не заперечує проти задоволення позову та просить суд розглянути справу за їх відсутністю.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного.

На підставі ст..15 ЦПК України, справа підсудна суду.

Суд встановив, що сторони перебували у шлюбі, який був зареєстрований 08.08.1995 року. Рішенням міськрайоного суду від 28.03.2008 року шлюб між сторонами було розірвано.

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 15.03.1999 року, позивач ОСОБА_1 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 та належним чином оформила право власності на неї.

Згідно з довідкою від 15.03.2011 року, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: позивач ОСОБА_1, ОСОБА_7, 1996 року народження, та відповідач ОСОБА_2.

Сторонами не оспорюється той факт, що відповідач з 2008 року, після розірвання шлюбу з позивачем, за місцем реєстрації не проживає, що також підтверджено актом обстеження матеріально-побутових умов від 07.07.2011 року.

Але в судовому засіданні відповідач пояснив, що він не мав можливості проживати за місцем реєстрації, оскільки у нього відбувались конфлікти з позивачем, що спричинило психологічні страждання їх дочці. Також відповідач пояснив, що він тривалий час проживав за межами міста, що є поважною причиною відсутності його за місцем реєстрації. Крім того, відповідач зазначив, що позивач здала квартиру, у якій він зареєстрований, іншим особам, які там проживають, що також робить неможливим мешкання відповідача за місцем реєстрації.

Вказані пояснення відповідача в судовому засіданні представником позивача не спростовані, позивачем та його представником не надано доказів на підтвердження неповажності причин не проживання відповідача за місцем реєстрації, його незацікавленості у спірному житлі, про наявність у відповідача іншого житла.

Суд вважає обґрунтованими твердження представника відповідача, що до спірних відносин не можуть бути застосовані положення ст..71, 72 ЖК України, оскільки вказані норми регламентують порядок та підстави втрати особами права користування житлом в будинках державного та громадського житлового фонду, тоді як відповідач зареєстрований у квартирі, яка на праві власності належить позивачу.

Спірні відносини сторін мають регулюватись положеннями глави 6 ЖК України – користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду.

Ч.4 ст.156 ЖК України передбачено, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів сім'ї власника права користування займаними приміщенням.

Згідно зі ст.. 157 ЖК України, членів сім'ї жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст.116 ЖК України, а саме: систематичне руйнування або псування житлового приміщення, використовування житлового приміщення не за призначенням, порушення правил співжиття. Посіб захисту прав власника квартири, обраний позивачем, положеннями гл.6 ЖК України не передбачений.

Також суд приймає до уваги, що квартира, у якій зареєстровані сторони, придбана позивачем під час її перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, тобто, відповідно до ст..60, 70 СК України може бути визнана об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. В судовому засіданні відповідач та його представник пояснили, що ними поданий позов про визнання житла об'єктом права спільної сумісної власності сторін та визнання за відповідачем права власності на ? частину спірної квартири, і вимоги, заявлені позивачем, є передвчасними.

Враховуючи все наведене повно, всебічно та неупереджено дослідивши надані сторонами докази по справі, приймаючи до уваги, що відповідач не проживає з 2008 року у спірній квартирі за домовленістю сторін, відсутність доказів, які підтверджують неповажність причин не проживання відповідача за місцем реєстрації, те, що квартира: АДРЕСА_1 може бути визнана об'єктом права спільної сумісної власності сторін, суд дійшов до висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог та про необхідність відмови у їх задоволенні.

Керуючись ст..ст. 10, 11, 60, 212-215, 367 ЦПК України, гл.6 ЖК України, ст..60-71 Сімейного Кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом – відмовити за необґрунтованістю вимог.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через міськрайоний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

 

 

 

 

Апеляційний суд Луганської області
АДРЕСА

Позивач: ОСОБА_1
прописана за адресою:
АДРЕСА_1

Представник позивача: ОСОБА_3
Прописаний за адресою: АДРЕСА_2

Відповідач: ОСОБА_2
прописаний за адресою: АДРЕСА_1,
мешкає за адресою: АДРЕСА_3

Представник відповідача: ОСОБА_4
місцезнаходження: АДРЕСА_4

Третя особа: міська рада
АДРЕСА_5

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

На рішення міськрайоного суду Луганської області від №2-1234/11 08.09.2011р.

17.09.2011 року у розпорядження Представника Позивача було отримано рішення міськрайоного суду Луганської області по справі №2-1234/11 від 08.09.2011 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом. Дане рішення представник Позивача вважає незаконним, необґрунтованим, та таким, що порушує права Позивача на підставі наступного:

1. Так, згідно Акту обстеження від 07.07.2011 року, який був складений міською радою було встановлено, що Відповідач за адресою АДРЕСА_1 не мешкає починаючи з 2008 року та по теперішній час.

Відповідно до ст..72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Таким чином Відповідач за законом повинен був втратити право користування житловим приміщенням. Проте, міськрайонний суд Луганської області не прийняв до уваги дані докази Позивача.

Відмову у задоволені позовних вимог суд мотивує тим, що згідно ч.4 ст. 156 ЖК України, якою передбачено, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. До даних правовідносин застосовуються правила передбачені ст.. 162 ЖК України, а саме – своєчасна оплата за житлово-комунальні послуги.

Проте, Відповідач за даною справою жодних доказів стосовно сплати за житлово-комунальні послуги починаючи з 2008 року не надав суду.

До того ж, ствердження Відповідача стосовно того, що квартира здається в оренду було необґрунтовано та не доказано. Проте, суд прийняв безпідставні доводи Відповідача, а клопотання представника Позивача щодо виклику у судове засідання ОСОБА_5, яка безпосередньо прописана та мешкає за адресою: АДРЕСА_1.

Також звертаю увагу суду, що Позивач у своєму позові не мав наміру позбавити Позивача права власності, лише позбавити права користування у зв'язку з проживанням та неоплатою за комунальні послуги.

Згідно ч.1 ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.ч. 1, 3 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно ч.1 ст.64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особового характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

2. Зустрічний позов.

При розгляді даної справи Відповідачем був поданий зустрічний позов, проте міськрайонний суд Луганської області при ухвалені оскаржувального рішення в порушені вимог діючого законодавства України не вказав жодної інформації щодо вирішення питань, які були зазначені у зустрічному позові.

Згідно ч.2 ст.123 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову

Відповідно ст..213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, на підставі вищенаведеного представник Позивача вважає рішення міськрайонного суду Луганської області по справі №2-1234/11 від 08.09.2011 року незаконним, необґрунтованим та таким, що повинне бути скасованим.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст..ст. 292, 294 ЦПК України,

ПРОШУ:

1. прийняти дану апеляційну скаргу до провадження.

2. скасувати рішення міськрайоного суду Луганської області по справі №2-1234/11 від 08.09.2011 року повністю.

3. ухвалити рішення яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Додатки у чотирьох копіях:

1. Рішення суду

2. Зустрічний позов.

3. Довіреність.

4. Докази сплати судового збору.

 

 

 

 

До Апеляційного суду Луганської області

ОСОБА_3,
що проживає за адресою:
АДРЕСА_1,
п/і 91000, в інтересах
ОСОБА_2,
зареєстрованого за адресою:
АДРЕСА_2,
п/і 91000
на апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення міськрайонного суду Луганської області
від 08.09.2011 р.

справа № 22ц – 123/11

ЗАПЕРЕЧЕННЯ

Рішенням міськрайонного суду Луганської області від 08.09.2011 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом – відмовлено в повному обсязі за необґрунтованістю вимог.

Вважаю, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки доводи апелянта необґрунтовані та не основані на законі. Суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення у відповідності до вимог діючого законодавства, підстав для його скасування немає.

Апелянт зазначає в апеляційній скарзі, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим у зв'язку з наступним.

По-перше, апелянт вказує, що відповідно до акту обстеження від 07.07.2011 року було встановлено, що ОСОБА_2 не мешкає у спірній квартирі з 2008 року та по теперішній час, та у відповідності до ст. 72 ЖК України ОСОБА_2 втратив право користування жилим приміщенням.

Це твердження апелянта безпідставне та суперечить вимогам закону, оскільки ст. 72 ЖК України не регулює правовідносини користування жилим приміщенням у будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності, ці норми регулюють користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду (це глава 2 ЖК України), а спірна квартира не належить до державного чи громадського житлового фонду, оскільки вона була куплена 15.03.1999 року подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період їх шлюбу, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири та рішенням міськрайонного суду Луганської області від 28.03.2008 року про розірвання шлюбу.

Таким чином, ця квартира відповідно до ст. 4 ЖК України належить до приватного житлового фонду, та в даному випадку виниклі правовідносини регулюються не ст. 72 ЖК України, які містяться у главі 2 ЖК України, як це безпідставно зазначає апелянт, а главою 6 ЖК України – користування жилими приміщеннями у будинках (квартирах) приватного житлового фонду, як це обґрунтовано зазначив у своєму рішенні суд першої інстанції.

Також суд першої інстанції обґрунтовано зазначив у рішенні, що положеннями гл. 6 ЖК України не передбачено такого способу захисту прав власника квартири, який обрав позивач, бо в главі 6 ЖК України, немає норм, які б передбачали порядок визнання особою такою, що втратила право користування жилим приміщенням у зв'язку з її відсутністю її у житловому приміщенні.

Таким чином, посилання апелянта на те, що виниклі спірні правовідносини повинні регулюватись ст. 72 ЖК України, безпідставні, та суперечать вимогам закону.

По-друге, апелянт зазначає, що до даних спірних правовідносин застосовуються правила, передбачені ст. 162 ЖК України, а саме своєчасна оплата за житлово-комунальні послуги, та у зв'язку з не оплатою комунальних послуг особа може бути позбавлена права користування житловим приміщенням.

Це твердження апелянта безпідставне, та суперечить положенням гл. 6 ЖК України. У ст. 162 ЖК України, ні взагалі в главі 6 ЖК України, немає норми, відповідно до якої у зв'язку з несплатою за комунальні послуги особа може бути визнана судом такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Таким чином, посилання апелянта на ст. 162 ЖК України (яка міститься у гл. 6 ЖК України) безпідставне, та суперечить вимогам закону.

По-третє, апелянт вказав, що суд не вказав жодної інформації щодо вирішення питань, які були зазначені у зустрічному позові, не вказано, чи розглянутий зустрічний позов чи ні, та що заперечення апелянта на цей позов були проігноровані судом.

Це твердження апелянта також безпідставне, оскільки суд своєю ухвалою від 06.09.2011 року відмовив у прийняття зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права на квартиру, оскільки цей зустрічний позов заявлений з самостійними матеріально-правовими вимогами, та він не направлений на усунення первісного позову.

У зв'язку з цим зазначений позов було подано у загальному порядку, та по цьому позову було відкрите провадження, і справа була призначена до розгляду. У зв'язку з цим, зустрічний позов і не був розглянутий в рамках цієї справи.

Таким чином, суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, доводи апелянта безпідставні та суперечать вимогам закону, підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає, тому, вважаю, апеляція ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

________ 2011 р. ОСОБА_2

 

 

 

У К Р А ї Н А
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-123/2011 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА
Доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2011 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
при секретарі: ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луганську справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1

на рішення міськрайонного суду Луганської області від 08.09.2011 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

встановила:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 посилаючись на те, що з 1996 року по 28 березня 2008 року з відповідачем перебувала в шлюбі. Після розірвання шлюбу відповідач висилився з квартири за адресою : АДРЕСА_1, яка належить їй на праві приватної власності. Просила суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування вказаною квартирою, оскільки не проживає в ній з 2008 року.

Рішенням міськрайонного суду Луганської області від 08.09.2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Позивач, не погодившись з рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст..213 ЦПК України рішення суду має бути законним та обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно з законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст..308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15.03.1999 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_ 7. Право власності зареєстроване в бюро технічної інвентаризації.

Квартиру придбано в період шлюбу. Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований в спірній квартирі.

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов від 07.07.2011 року ОСОБА_2 дійсно зареєстрований в квартирі, однак з 2008 року не проживає.

Судом зроблена правильна оцінка наданих по справі доказів про те, що відповідач не проживає в квартирі з 2008 року з поважних причин.

Судом вірно встановлено, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані ст.ст.71,72 ЖК України, оскільки вказані норми регламентують порядок та підстави втрати особами права користування житлом в будинках державного та громадського житлового фонду, тоді як відповідач зареєстрований в квартирі, яка належить позивачу на праві приватної власності.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що при встановленні фактів, на яких ґрунтується рішення, суд не припустився таких порушень норм матеріального і процесуального права, що дають підстави для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308,313-315,317,319 ЦПКУкраїни,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення міськрайонного суду Луганської області від 08.09.2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

 

© Если источник не указан, то авторское право принадлежит сайту advokat-ua.org, прямая ссылка на который обязательна при копировании или использовании любых его материалов

Вернуться к списку публикаций